пʼятниця, 29 січня 2016 р.



29 січня 1918 року назва невеликої станції, що розташована на Чернігівщині уздовж лінії Бахмач-Київ, ознаменувала відлік нового духовного злету нації, який уже протягом майже століття є сяючим дороговказом для десятків поколінь незламних борців за свободу та незалежність рідної землі, за власну Українську державу.
Неоголошена війна радянської Росії проти УНР розпочалась з середини грудня 1917. Протягом 3–4 тижнів більшовицькі загони з Росії встановили радянську владу у Харківській, Катеринославській і Полтавській губерніях. Наступ на Київ червоні війська вели двома групами: перша йшла по залізниці Харків-Полтава-Київ, друга просувалась у напрямку Курськ-Бахмач-Київ. Для охорони кордонів України з півночі, на станцію Бахмач ще 8.12.1917 прибули дві українські. сотні 1-ї Київської юнацької школи ім. Б. Хмельницького. У їхньому розпорядженні був саморобний бронепотяг під командою сотника С. Лощенка. З Бахмача висилалися дозори до Ворожби, Гомеля та Хутора-Михайлівського, які охороняли залізницю. 23.12.1917 сюди прибули ще дві сотні тієї ж юнацької школи, 14.1.1918 — 1-ша сотня новоствореного Студентського куреня, сформована з добровольців — студентів Українського національного університету, університету Св. Володимира, гімназистів старших класів українських гімназій на чолі з сотником Омельченком. Загальна чисельність українських сил на цьому відтинку фронту становила 20 старшин, близько 500 юнкерів, студентської сотні (115–130 чол.), на озброєнні яких було 16 кулеметів та бронепотяг. Командир - сотник А. Гончаренко. Є відомості, що під час бою до них приєднались 80 добровольців із підрозділів місц. Вільного козацтва.
Більшовицьке угруповання, яке було сформоване з солдатів-росіян,  брянських червоно-армійців та балтійських матросів, складалося із загонів П. Єгорова (1300 чол.), Р. Берзіна (3500 чол.) та г С. Кудинського (800 чол.). Під час бою до них приєднався 1-й Петроградський загін. Не наважуючись зустріти ворога у Бахмачі, де перебувало до 2 тис, збільшовизованих робітників, А.Гончаренко наказав відступити до станції Крути і зайняти там оборону. Ранком 16.1.1918 біля станції Крути українські, війська були готові до бою. Загальне керівництво здійснювали штабс-капітани Ф. Тимченко та Ф. Богаєвський. Укр. позиції були непогано підготовлені до оборони. Студентський курінь був поділений на 4 чоти по 28–30 чол., з яких зайняли оборону в окопах. Четверта складалася з наймолодших та тих, хто не вмів стріляти, і перебувала в резерві. Біля 9 год розпочався наступ. Бій тривав кілька годин. Коли до більшовиків підійшло підкріплення — 1-й Петроградський загін та бронепотяг А. Полупанова — А. Гончаренко віддав наказ відходити до ешелону. Забравши вбитих і поранених, укр. військо відступило до ешелону, де близько 17 години зібрались усі підрозділи. Незабаром з’ясувалося, що не вистачає однієї чоти студентів, яка стояла найближче до станції. Відступаючи в сутінках, вони вийшли прямо на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями і потрапили у полон. Коли більшовицький командуючий П. Єгоров довідався про втрати, які понесло його підрозділи (не менше 300 чол.), він наказав
стратити полонених. Надвечір студентів та гімназистів розстріляли у дворі ст. Крути. Перед смертю гімназист-галичанин І Г. Піпський заспівав «Ще не вмерла України...», його спів підхопили й інші юнаки. Загальні втрати українців у бою під Крутами сягали близько 250 чол.; із них втрати студентської сотні склали приблизно 80 чол. (27 розстріляних, 10–12 вбитих у бою, 3540 поранених, 7 полонених). Серед загиблих сьогодні відомі прізвища 20 — студенти Українського народного університету: Борозенко-Кононенко, Го-ловащук, сотник Омельченко, І. Пурик, Сірик, Чижів, О. Шерстюк; студенти Ун-ту Св. Володимира: Андріїв, Божко-Божинський, Дмитренко, М. Лизогуб, О. Попович, В. Шульгін; гімназисти Кирило-Мефодіївської гімназії: М. Ганкевич, В. Гнаткевич; прапорщики П. Кольченко, Г. Пінський, А. Соколовський, І. Сорокевич, Є. Тернавський.
Існувало багато версій, чому сталися трагічні події під Крутами. Тривалий час у загибелі студентів звинувачувалося керівництво українських Збройних сил, яке нібито кинуло їх напризволяще перед загрозою сильного і небезпечного ворога. Останні розвідки доводять, що командування армії УНР розуміло стратегічну важливість оборони бахмацького напряму. Туди передбачалося направити частину Гайдамацького кошу Слобідської України на чолі з С. Петлюрою, але в ніч на 16.1.1918 розпочався більшовицький заколот у Києві й довелося знімати війська з фронту.
Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну. За рішенням УЦР 18.1918 тіла 27 вояків-студентів було перевезено до Києва та урочисто поховано на Аскольдовій могилі.

Немає коментарів:

Дописати коментар