пʼятниця, 24 квітня 2015 р.

МАКИ ПАМ'ЯТІ
Скромный День победы на Украине - РУССКАЯ СЛУЖБА


Квітка маку в українські традиції

В українській міфології мак має дуже багато значень. Це символ сонця, безкінечності буття й життєвої скороминущості, пишної краси, волі, гордості, сну, отрути, оберегу від нечистої сили, а також хлопця-козака, крові, смерті. В останніх з перелічених значень квітка часто згадується в українських народних піснях та думах, особливо козацької доби: «Ой, з могили видно всі долини, – сизокрилий орел пролітає: стоїть військо славне Запорізьке –  як мак процвітає...». У відомій пісні «Ой, ти, Морозенку, славний козаче», мак згадується поруч зі смертю козака: «…Обступили Морозенка турецькії війська. По тім боці запорожці покопали шанці; Ой, впіймали Морозенка у неділю вранці. Ой, недаром ранесенько той мак розпускався, – Ой, уже наш Морозенко у неволю попався…». Образ маку нерідко символізує козака, що героїчно загинув, боронячи Україну.
З народної творчості мак як символ пов'язаний із війною та військом перейшов у художню літературу. В Івана Франка:  «Гей, Січ іде, красен мак цвіте! Кому прикре наше діло, Нам воно святе». Легенду про мак обробив Михайло Стельмах у творі «У долині мак цвіте»: «…Ординці воїна скришили, на землю впало тіло біле і, наче зерно, проросло, а влітку маком зацвіло…». Одна з героїнь присвяченого Другій світовій війні роману Олеся Гончара «Прапороносці» гине в долині червоних маків.

понеділок, 6 квітня 2015 р.

Благовіщення Богородиці

Благовіщення Пресвятої Богородиці — велике дванадесяте свято, третє за значенням народно-релігійне свято після Великодня і Різдва Христового. Християни східного обряду відзначають Благовіщення 7 квітня, західного — 25 березня.
В цей день архангел Гавриїл провістив діві Марії, що вона непорочно зачне від Cвятого Духа і народить Сина Божого — Ісуса Христа.
Коли Марії було 12 років, Бог сповістив, що вона народить Сина Божого. А після того, як Марію заручили Йосифом, з’явився до неї архангел Гавриїл і сказав: «Радуйся, благодатна, Господь з тобою. Зачнеш у лоні і породиш сина і назвеш його Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься, і дасть йому Господь Бог престол Давида, батька його, і царюватиме над домом Якова повіки та й царству його не буде кінця.» Марія ж сказала: «Як же це станеться, коли я мужа не знаю». Відповів архангел: «Дух Святий найде на тебе й сила Всевишнього окриє тебе, — тим-то й Святе, що народиться, назветься — Син Божий. У Бога нема неможливого.» І сказала Марія: «Я раба Господня, нехай буде мені по твоєму слові»
В Назареті, на тому місці, де Архангел Гавриїл благовістив Діву Марію, побудований храм в пам’ять Благовіщення Богородиці.
Благовіщення Богородиці
Святкування Благовіщення встановлене Церквою у IV ст. після того, як самостійно почали відзначати Різдво Христове. Дату Благовіщення< встановили, відрахувавши 9 місяців від Різдва. Крім того, Святі Отці Церкви пояснюють дату Благовіщення ще й тим, що Бог сотворив чоловіка в день 25 березня. Крайні строки, з якими збігається Благовіщення, — четвер 3-го тижня Великого посту та середа Пасхального тижня (за Юліанським календарем). Відповідно до значення цього дня церковне святкування Благовіщення не відміняється, навіть якщо свято припадає на Великдень; піст заради нього послаблюється. У залежності від часу, свято може тривати 3 дні або 1 день.
В Україну свято прийшло з утвердженням християнства. В народі одержало назву «третьої зустрічі весни» (післяСтрітення і Сорока Мучеників). Вважається, що весна в цей день остаточно поборола зиму, Бог благословляє землю і відкриває її для сівби. За народними уявленнями, лише після Благовіщення можна було розпочинати польові роботи. Раніше ж «турбувати» землю вважалося великим гріхом.
До цього свята лелеки зазвичай прилітали з вирію та починали вити гнізда. Існувало повір’я, що на Благовіщення відкривалася земля і з неї виповзали змії, вужі та інші плазуни. У цей день здавна існував звичай випускати на волю пташок: «Щоби співали на волі, Бога прославляли та просили щастя-удачі тому, хто їх випустив». Господар випускає на волю, на сонце також всіх тварин, навіть пса і кота виганяє на подвір’я — «щоб чули весну і самі про себе дбали». Пасічники цього дня виставляють на двір вулики.
У церкві цього дня святять проскури. Потім пасічник проскуру кришить та висипає її у мед, «щоб бджоли роїлися», а сівач змішує з землею та сіє по чотирьох кутах ниви — «щоб дощова хмара ниви не минала»; проскуру заривають у землю, «щоб град посіву не побив». Благовіщенську проскуру, як і богоявленську та стрітенську воду, зберігали за образами.
Вважалося, що, коли на Благовіщення, йдучи по воду, дівчина знайде квітку первоцвіту, цього літа вона вийде заміж. Пролісок, що знайдуть на Благовіщення, віщує щастя. Якщо вмитися водою, в яку покладеш цей пролісок — будеш вродливою.
Український народ особливо шанує свято Благовіщення і суворо забороняє всяку працю того дня: за його думкою навіть птиця на Благовіщення святкує, гнізда не робить (Номис, 418). На Благовіщення, казали, досить тільки торкнутися якого насіння, чи зерна, щоб воно зараз же втратило свою сходову силу і ніколи не заплідниться. Не можна, казали, також підкладати того дня і яйця під курку, бо зробляться бовтунами, або вилупляться з них каліки.
Все, що належить до зачинання, було обставлено суворими заборонами: Благовіщення — це свято землі, і тому, як писав проф. Грушевський, супроти нього наказувано боязкий містицизм, щоб, бува, чимсь його не споганити, не порушити. Бог благословляє на Благовіщення землю, або, як казали гуцули. — “вкладає в неї голову, щоб її розігріти, і від того будиться всяка живина, що спала в землі — мурахи, жаби, гади. Від Введення до Благовіщення не можна порати землі, а від Благовіщення можна вже над нею працювати, бо Бог поблагословив того дня рослини — «і всяке диханіє». Господар виганяв того дня всю свою худобу і дріб, і бджіл, і навіть пса, на сонце, на волю, щоб почули весну і самі вже про себе дбали. Різні забобонні вірування, ворожіння, магічні акти в’яжуться з цією основною ідеєю розбудження землі і скритого в ній життя, що її український народ прив’язував до свята Благовіщення.

пʼятниця, 3 квітня 2015 р.

Вечірнє сонце, дякую за день!





Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло оддзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
                                                                                    за цю потребу слова, як молитви.

середа, 1 квітня 2015 р.

Достовірно не відомо, як і в якій країні з'явився День сміху (День дурня). Але сьогодні це вже не так важливо, оскільки 1 квітня вважається загальновизнаним святом гумору та веселощів. Існує безліч версій щодо походження Дня сміху. Деякі вчені стверджують, що вперше свято, іменоване сьогодні також Днем дурня, відзначали в Англії. Інші вважають, що батьківщиною самого веселого свята є Франція чи Мексика.
Не виключено, що спочатку це свято відзначали в честь весняного рівнодення. Святкування цієї події обов'язково супроводжувалося веселощами, жартами і першими розіграшами. Це свято божевілля зберегло свої традиції і до сьогоднішнього дня. Хоча первісний зміст жартів — задобрити вищі сили — вже втрачений.
Також існує версія про те, що поява Дня сміху пов'язана з реформуванням календаря 16 століття, після якого новорічні свята починалися 25 березня і закінчувалися 1 квітня.
У сучасній варіації свята воно супроводжується незмінними розіграшами, жартами і комедійними виступами. У цей день прийнято влаштовувати фестивалі гумору. Найвідомішим серед них є Одеський фестиваль гумору.